24 лютого 2022 року життя всіх українців змінилося. Почалася війна. Колишні проблеми зненацька стали сміховинними. Змінилися побут і дозвілля, змінився бізнес, змінилися ми самі.

У цій статті ми розповімо, як війна вплинула на бізнес нашої компанії й український ринок перекладів загалом.

Перший шок

Недобрі «дзвіночки» про наближення великого збройного конфлікту, не змовкаючи, дзвеніли ще наприкінці 2021 року. На початку 2022-го вони перетворилися на набат. Росія сконцентрувала вздовж українських кордонів величезну кількість військової техніки. Деякі країни навіть евакуювали з Києва працівників своїх посольств. Російські офіційні особи, усміхаючись, повторювали: це звичайні навчання, чого ви так переполошилися.

Україна продовжувала жити звичайним життям: люди працювали, ходили в кіно, дивилися трансляції із зимових Олімпійських ігор, уболівали за українських спортсменів. Більшість вірила, що це черговий блеф, нагнітання ситуації для досягнення якихось політичних цілей. Таке вже траплялося з боку Росії.

За два тижні до початку війни автор цих рядків був на перекладацькій конференції в США. Будь-який співрозмовник, від бізнес-партнерів до касирів у магазинах, щойно дізнавшись, що я з України, питав, чи почнеться війна. Я відповідав — навряд: це ж самовбивча дурість. Ну не може цивілізована країна почати повномасштабну танкову війну в XXI столітті, ну серйозно.

Але війна почалася. Український бізнес, зокрема перекладацький, не був готовий до неї ні морально, ні організаційно. Рано-вранці 24 лютого ми прокинулися від ревіння винищувачів і гуркоту перших вибухів. Це був шок.

Звичайно, робота відразу відійшла на другий план. Офіс спорожнів. Наші співробітники намагалися в авральному порядку поїхати якнайдалі від Києва. Хто встиг, поспіхом облаштовувався на новому місці, хто не встиг — застрягли в кілометрових заторах на виїздах із міста. З багатьма повністю зник зв’язок. У північні райони Києва проривалися ворожі бронетранспортери.

На щастя, ніхто не зробив фатальної помилки та не переїхав у Бучу або Ірпінь, хоча в той момент передмістя Києва чомусь здавалися нам безпечнішими, ніж сам Київ. Практика показала, що це не так. Але ми тоді ще не знали, як відбувається облога міста-мільйонника та звідки його штурмуватимуть. Ви коли-небудь замислювалися, з якого боку ваше місто найзручніше атакувати танками? Ми ні.

Деякі наші працівники опинилися в зоні окупації в перший же день війни. Зв’язатися з ними було неможливо; ми писали їм повідомлення в усі месенджери, телефонували, надсилали СМСки. Хтось встиг покинути місто, але втратив доступ до Інтернету. Ми годинами сиділи в бомбосховищах, дехто в них навіть ночував. До 24 лютого ми навіть не знали, де вони розташовані.

А ви знаєте, куди бігти, якщо поруч із вашим будинком розірвався снаряд? Що взяти, а головне, чого не брати із собою? Як відрізнити вистріл гармати від вибуху снаряда? Як швидко знайти кішку, яка після першого ж вибуху заб’ється в найвіддаленіший куточок квартири, і куди її потім дівати? На жаль, для багатьох із нас це були не теоретичні питання.

Звичайно, у перші дні вся Україна перебувала в хаосі. Звідусіль надходили суперечливі новини, щоразу страшніші. Було зрозуміло, що відбувається щось жахливе, і незрозуміло, чого чекати завтра.

Це колосальний стрес. Але якимось дивом ми навіть примудрялися працювати в цих умовах. У ті дні так працювала вся Україна.

За два тижні перший шок минув, і ми почали пристосовуватися до того, що зараз називається «нова нормальність».

Труднощі стратегічного планування

Одразу стало очевидно, що будувати які-небудь далекоглядні плани неможливо (зараз уже зрозуміло, що далекоглядних планів не мали навіть ті, хто цю війну затіяв). Якщо раніше можна було проробляти випереджальні стратегії з горизонтом планування в кілька років, то з початком війни цей горизонт звузився до кількох днів.

Дії стали реактивними. Украй важко роздумувати про далеке майбутнє, коли навіть завтрашній день — абсолютна невідомість. Про яке планування може йтися, коли дізнаєшся про масові вбивства всього за кілька десятків кілометрів від свого дому, коли працюєш у бомбосховищі, коли кожні десять хвилин рука тягнеться до новинного сайту (ми тепер знаємо, що таке думскролінг).

Компанія природним чином зосередилася на виконанні поточних завдань: основні зусилля докладалися в режимі «тут і зараз».

Стосунки з клієнтами

Незважаючи на війну, нам було критично важливо зберегти клієнтську базу. Тому головний меседж, який ми транслювали клієнтам, був простий: ми продовжуємо працювати, незважаючи ні на що. Це було важливо й із погляду безпеки наших працівників: якби потік замовлень вичерпався, їм би довелося шукати менш безпечні способи заробітку, ніж віддалена робота за комп’ютером.

На щастя, більшість замовників із розумінням поставилися до ситуації, у якій ми опинилися, і підтримали нас. Дехто навіть надав безкоштовні сервіси або виплатив бонуси як допомогу. Ми дуже вдячні їм за це. Ми вдячні й за просте продовження співпраці.

Наші клієнти, бюро перекладів, ділилися з нами дивовижними, рідкісними в бізнесі історіями:

«Один наш замовник, якого нам довго не вдавалося вмовити на підвищення ставки, після початку воєнних дій підвищив її сам в однобічному порядку.

З іншим, потенційним, ми вже кілька років були знайомі завдяки перекладацьким конференціям, але ніяк не могли почати співпрацю. Він не вірив, що ми володіємо російською мовою: “Ви ж з України!”. Раптом він звернувся до нас сам і передав нам свої російські проєкти.

Замовлення від третього, навпаки, повністю щезли. Як виявилося пізніше, він був упевнений, що ми російське бюро перекладів: “Ви ж перекладаєте російською!”. Співробітництво відновилося після того, як ми документально підтвердили йому країну нашої реєстрації».

Участь у війні

Український бізнес не залишився пасивним спостерігачем у цій війні. Не можна просто заробляти гроші, коли хтось на фронті платить життям за те, щоб у тебе була така можливість. Тому українські компанії долучилися до загальної боротьби. Наприклад:

Припинення роботи з партнерами з Росії. Фінансувати тих, чиї податки йдуть у бюджет агресора, не просто неетично: це злочин. Тому нам довелося відразу обрізати багаторічні зв’язки з російськими партнерами, незважаючи на втрати й гарні відносини. Без цього ми не мали б морального права вимагати таких дій від партнерів із Європи й Америки. Через деякий час український уряд затвердив таку заборону законодавчо.

Інформаційна війна. Стало очевидно, що далеко не всі усвідомлюють, який масштаб має ця війна та яку загрозу вона несе всьому цивілізованому світу, особливо якщо взяти до уваги величезні інвестиції країни-агресора в пропаганду. Тому українські компанії почали публічно доносити цю інформацію своїм партнерам.

Фінансова підтримка армії. Українські компанії віддають велику частку свого прибутку на підтримку збройних сил країни, перераховуючи гроші волонтерським організаціям або безпосередньо Міністерству оборони. Пам’ятайте: співпрацюючи з українською компанією, ви допомагаєте українській армії. Як мінімум, вона платить податки в бюджет країни; як максимум, частина її прибутку стає пожертвою на армію.

Динаміка замовлень на переклад

Українські перекладацькі компанії працюють як з українською, так і з російською мовою. І в перші місяці війни частка української мови зросла. Це пояснюється тим, що через санкції обсяг зовнішньої торгівлі Росії знижується, і перекладів російською стає менше. З українською навпаки: люди масово переходять на неї в спілкуванні, а міжнародний бізнес приділяє їй дедалі більше уваги.

Багато замовників самостійно припиняють працювати з російськими компаніями та віддають переклади на російську українцям. Хтось робить це через побоювання потрапити під санкції, хтось — дотримуючись своєї активної громадянської позиції.

За кілька місяців війни

На час написання цього тексту війна триває вже чотири місяці. Зараз зрозуміло, що швидкоплинною вона не буде. Але український бізнес пристосувався до нових умов і продовжує працювати.

Галузі перекладів і локалізації пощастило більше, ніж багатьом іншим в Україні — передусім завдяки тому, що перекладацькі компанії майже не мають матеріальних активів, крім хіба що комп’ютерів. Головний актив будь-якої сервісної компанії — люди, а вони змогли облаштуватись у відносно безпечних місцях і налагодити роботу.

Офіси стали ще безлюднішими, ніж у щасливі часи коронавірусних локдаунів. Але це оманлива порожнеча. Різко зросла потреба в перекладі українською мовою. Вона потрібна мільйонам біженців; дедалі більше компаній локалізують свої продукти українською, і дедалі більше українських споживачів вимагають цієї локалізації.

Нам очевидно, що після закінчення війни та відновлення економіки масштаби української перекладацької галузі багатократно зростуть. Тому, незважаючи на тяжкі часи, ми дивимося в майбутнє з оптимізмом.