Сучасне суспільство одержиме жагою до успіху. В очах суспільства успіх, як і щастя, нерозривно пов’язаний із грошима: ти багатий — отже, успішний, ти успішний — отже, багатий. Так само і з бізнесом: вважається, що більші доходи компанії свідчать про її кращу успішність. Щастя громадян прирівнюється до ВВП на душу населення. У цьому плані унікальна країна Бутан: там цілком офіційно оперують дивовижним показником «валове національне щастя».
У світі, де домінує настанова на успіх, людину постійно підштовхують до успіху в описаному вище значенні: швидше, вище, сильніше. Ти не хочеш робити кар’єру — ти лузер. Бізнес має або зростати, або померти. Зростання — мірило статусу та критерій суспільного визнання. Ти не хочеш зростати? — ганьба тобі!
І ось керівник невеликого бізнесу, наприклад, бюро перекладів, наслухавшись історій успіху на лекціях і вивчивши лайфхаки тих, кого вважають успішним, переповнюється рішучістю досягти чогось подібного самотужки. Але чомусь швидко остигає: минає місяць, два, рік, а віз і нині там. Стратегія зростання недопрацьована або не реалізується, компанія стагнує, а керівник мовчки картає себе за невиконання власних обіцянок. Від цього страждає його самооцінка та, як наслідок, весь його бізнес.
Чому так відбувається? Відповідь проста й банальна: насправді в керівника немає бажання розвивати бізнес, хоча він упевнений, що воно є. Йому прищепили думку, що воно має бути. Його соціальна роль така, що він зобов’язаний хотіти зростання. Тобто прагнення до зростання — це бажання, нав’язане йому суспільством, а не щира внутрішня потреба.
Першості неможливо досягти, коли тебе до неї підштовхують. Жоден спортсмен не зійде на п’єдестал лише тому, що йому за це платять. Має бути жага, емоція, яка йде з глибини душі, або, кажучи мовою нейрофізіології, з лімбічної системи мозку. Це потреба, що сформувалася під впливом обставин. Це спроба надкомпенсації чогось, чого в людини не було.
Тому важливо зрозуміти, чи є у вас це глибинне бажання чогось досягти. Якщо так — ви знайдете спосіб цього добитися. Якщо ні — який сенс займатися насиллям над собою, якщо можна радіти життю, не дорікаючи собі за слабку волю? Відсутність прагнення говорить про відсутність потреби; це не добре та не погано.
Проте вам дійсно стане погано, якщо ви почнете силою тягнути себе туди, куди вас спрямовують інші. Великий зовнішній успіх часто супроводжується великим внутрішнім нещастям: робота перетворюється на тортури, найдрібніша справа потребує неймовірного зусилля волі, а найголовніше — збільшується дистанція між тим, як вас сприймають оточуючі, і вашим самовідчуттям.
Більше половини часу ми живемо на автопілоті, не усвідомлюючи своїх дій. Можемо випадково піти не тією дорогою, натиснути не ту кнопку в ліфті. Цей автопілот неможливо спрямувати, його можна лише вимкнути на деякий час, «увімкнувши» свідомість («Ой, а навіщо я сюди повернув?»).
Автопілот працює й у бізнесі — спрямовуючи його зовсім не туди, куди б ви спрямували його тверезим розумом. Людина, яка перебуває у владі автопілоту, схожа на п’яну: свідомість змушує її зробити крок вперед, автопілот — крок назад, у результаті вона топчеться на місці.
Усього викладеного далі є сенс дотримуватися, тільки якщо ви дійсно готові сконцентруватися на зростанні компанії та керуванні нею без морального насилля над собою. Запитайте себе, чи дійсно ви цього хочете. Відповідайте в тиші, не накачуючи себе мотиваційним допінгом ура-мотиваторів.
Якщо ви впевнені у своєму бажанні ростити бізнес, поговорімо про системність зростання.
