Керівники бюро перекладів часто скаржаться на те, що в них не вистачає часу на розвиток компанії. Але якщо розпитати їх, виявиться, що часу їм не вистачає саме тому, що вони нічого не роблять для того, аби він з’явився. Наведемо кілька прикладів.
У відповідь на пропозицію впровадити TMS-систему нам часто кажуть: «Нам ваша система дуже подобається, але ми не встигли її впровадити — не було часу». Парадокс: адже система керування призначена саме для того, щоб економити час. Якби ви її впровадили, він би у вас з’явився!
Інше заперечення: «У нас багато неперевірених тестів претендентів на посаду перекладача, адже всі, хто їх перевіряє, зайняті поточними проєктами». Тобто ви ризикуєте проґавити перспективного претендента, який міг би вирішити проблему нестачі кадрів, тільки через те, що у вашого редактора не знайшлося 30 хвилин?
Така логіка поведінки природна для звичайної людини. Наш мозок орієнтований на усунення поточних проблем: розв’язавши миттєве завдання, навіть дрібне, одразу бачиш результат, і мозок отримує дозу дофаміну — одного з гормонів задоволення. А наслідки стратегічного рішення буде видно лише через кілька місяців, а то й років. Жодного миттєвого задоволення. Тому так складно вийти із замкнутого кола.
Але керівник — не звичайна людина: він має розуміти, що це приклад неправильного розставлення пріоритетів.
У першій статті з цього циклу ми дали пораду, яка могла здатися дещо дивною, — дослухатися до свого внутрішнього голосу та зрозуміти, чи потрібне вам взагалі зростання бізнесу. А зараз ми рекомендуємо виконати зворотну операцію: взяти свій автопілот під свідомий контроль, щоб вивести його із замкнутого кола.
Якщо ви знаєте, що вам необхідно впровадити процес або інструмент, але часу на це немає, пожертвуйте миттєвими завданнями. Так, це буде боляче. Але ж ви самі створили таку ситуацію — не «підстелили соломку» вчасно. Тепер доведеться різати по живому — наприклад, відмовитися від кількох проєктів і виділити час, що звільнився, на проведення реформ. Але альтернатива страшніша: застій. Олімпи підкорюють саме таким методом.
Зробимо неочікуване твердження: в ідеального керівника купа вільного часу. Як таке можливо?
Уявіть, що ви шукаєте системного адміністратора. У вас є два кандидати. Один постійно зайнятий розв’язанням неполадок із вашою мережею, сайтами тощо, які виникають регулярно. А інший, виділивши місяць на ретельне налагодження мережі, цілий день займається своїми справами — тому що неполадки просто не виникають. Кому ви віддасте перевагу?
Ви такий самий сисадмін. Тільки ви налаштовуєте не мережі, а людей. Спочатку ви ретельно прописуєте алгоритми роботи кожного з них і взаємодії між ними, а потім відстежуєте й усуваєте причини індивідуальних і системних перебоїв.
Ваше завдання — налаштувати систему так, щоб вона функціонувала автономно, без вашої участі. Це ідеал, і досягти його нелегко. Але що ближче ви до нього, то більше часу ви зможете приділяти розв’язанню стратегічних завдань і самому собі: ви зможете спокійно поїхати у відпустку на кілька тижнів, не боячись, що без вас усе зупиниться.
У наступній статті ми поговоримо про те, як сучасні технології дають змогу автоматизувати керування.
