Описаний нижче випадок стався на самому початку моєї кар’єри менеджера і багато чому мене навчив.

Вечір звичайного робочого дня, уже час іти з офісу, але ніяк не вдається поставити фінальну крапку в роботі над одним із проектів. Ми активно переписуємося з партнером — замовницею з Японії. Пам’ятаю, що її звали Акіко.

Спочатку дедлайн проекту був встановлений на середину дня, але мені кілька разів довелося просити Акіко його перенести — бракувало то однієї, то іншої дрібниці. Нам обом уже хочеться додому, ми обидва не хочемо затримувати одне одного й намагаємося залатати всі «дірки» якнайшвидше.

Дзвонить дружина:

— Ти коли будеш? Уже восьма. Тебе чекати на вечерю?

— Так, так, невдовзі вже буду!

Я відправляю Акіко чергову версію якогось непоступливого файлу. Вона миттєво відповідає — мовляв, дякую, зараз перевірю й відпишу. Я сподіваюсь, що ця версія була останньою, і чекаю на підтвердження. У мене маленька перерва. В офісі тиша, шумить тільки мій комп’ютер. Усі мої колеги вже пішли, я один.

І тут мене неначе вражає струмом: стоп, якщо у мене вже 8:15 вечора, то котра година в Акіко? Вона ж у Японії, там час — плюс шість годин від нашого! Третя година ночі?! Не може бути. Вона напевно десь у Європі або в США, там ще не так пізно.

Приходить підтвердження від Акіко: із файлом усе гаразд, дякую, проект можна вважати закритим, з вами було дуже приємно працювати. Я теж їй дякую і про всяк випадок запитую, де вона перебуває фізично. Відповідь приходить миттєво і мене просто вбиває:

— Я в Токіо. Ви не уявляєте, як я втомилася..

Ті, хто коли-небудь працював із замовниками-японцями, знають: почути таке від них практично нереально. Це терплячі й працьовиті люди, які ніколи не скаржаться. Можна тільки здогадуватись, у якому вона була стані, якщо таке написала.

Почуваючись незручно, я швидко настрочив лист: «Боже мій, Акіко, я був певен, що у вас іще робочий час! Що ж ви не сказали раніше? Я б прискорив проект, або ми перенесли б його на завтра. Їдьте додому, вам потрібно відпочити!»

Одразу ж приходить відповідь: «Не вийде — я живу на відстані півтори години їзди потягом від Токіо, а завтра маю бути на роботі о 6 ранку, тому їхати додому вже немає сенсу, залишається тільки ночувати в офісі».

...Додому я приїхав трохи пригнічений. Дружина навіть запитала, чи все в мене добре. Хоча всі переноси дедлайну робилися з дозволу Акіко, мене не залишало відчуття, що я її сильно підставив.

Висновки

• Працюючи із закордонними партнерами, завжди потрібно знати, у якому вони часовому поясі, і не змушувати їх затримуватися після роботи.
• Якщо вашому партнеру з Японії або Китаю доведеться затриматися через вас на роботі, він вам про це, найімовірніше, не скаже — тобто ви навіть не дізнаєтесь, що підводите його.
• Уранці, прийшовши до офісу, насамперед потрібно розібратись із листами і запитами тих, хто фізично знаходиться на схід від тебе. У моєму випадку це передусім партнери з Японії, Китаю і Кореї. 9:00 у нас — це 15:00 у Японії, тому відповісти на всі питання із Японії потрібно максимум до 12:00, а краще ще раніше.
• Головний висновок, який взагалі-то має йти першим: здавати проект потрібно ДО дедлайну. Дедлайн — це не час, КОЛИ потрібно здати проект. Це час, ДО ЯКОГО потрібно здати проект.

Ані Акіко, ані інші мої партнери, які працюють у східних часових поясах, більше не затримувалися на роботі після закінчення ЇХНЬОГО робочого дня — принаймні через мене.